Конституційна
правотворчість
в Україні
Конституція – це Основний Закон держави, найвищий нормативно – правовий акт, який закріплює основи суспільного ладу і державний устрій, систему, принципи організації і діяльності державних органів влади; права, свободи і обов'язки громадян.
Саме слово «конституція» латинського походження як значна частина слів, пов’язаних зі сферою державного управління. У стародавньому Римі це слово позначало акти імператора, які слід було неухильно виконувати.
Конституція України не виникла на порожньому місці. Історія українського конституціоналізму має глибоке історичне коріння. Зважаючи на родо-племінний устрій наших давніх пращурів логічно припустити, що першою формою законів було так зване «звичаєве право». Воно регулювало відносини всередині племені, форму влади вождя, міжплемінні стосунки та передавалося усно. За фактом, воно використовувалося до утворення Київської Русі.
Перша відома кодифікація права на українських територіях відбулася в Київській Русі за часів Ярослава Мудрого. Це був збірник законів «Руська правда» (1037р.), в основу якого було покладено давньоруське звичаєве право. «Руська правда» була одним із перших літописних кодексів судових законів Русі, що об’єднувала процеси судочинства, цивільне та кримінальне права.
Згодом, у період Великого князівства Литовського на українських землях не вводили ніяких нових норм законодавства. Офіційною мовою діловодства була руська, а офіційним правовим актом довгий час була «Руська правда». Проте, часи змінювалися та почали з’являтися «Литовські статути», які згодом стали головним законом, що регулював різні сфери суспільного життя.
Перша Конституція в історії України датується 5 (16) квітня 1710 р., коли гетьман у вигнанні, перший лідер української політичної еміграції Пилип Орлик склав документ під назвою «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» з такою декларацією: «Україна по обидва боки Дніпра має бути на віки вічні вільною від чужого панування».
Українська Конституція була складена давньоукраїнською мовою та латиною. Латиномовна копія Конституції Пилипа Орлика ХVIII ст. зберігається в Національному архіві Швеції, україномовна – у Російському державному архіві.
Вона вважається також однією із перших конституцій у світі! Адже конституції окремих країн світу було схвалено лише: у 1787 р.(США), 1791 р. (Франція та Польща), 1822 р. (Португалія), 1848 р. (Австрійська імперія та Австро-Угорщина), 1905 р. (Російська імперія).
Конституції Пилипа Орлика давньоукраїнською мовою
Цей день, на жаль, став останнім днем існування Центральної Ради – вона була повалена гетьманом Української Держави Павлом Скоропадським. Апарат Скоропадського, в свою чергу, опублікував «Закон про тимчасовий державний устрій України» – установчий документ, в якому закладалися основи української державності. З приходом радянської влади конституційний процес незалежної України припинився.
Друга Конституція УРСР була прийнята 15 травня 1929 р. Вона встановлювала повновладдя трудящих, скасовувала приватну власність, заявляла про входження України до складу СРСР, закріплювала принцип верховенства загальносоюзних органів і загальносоюзного законодавства, що перетворювало проголошений суверенітет в політичний міф.
Чергову Конституцію УРСР (30 січня 1937 р.) було розроблено в повній відповідності до Конституції Радянського Союзу.
За цим же принципом була побудована і Конституція УРСР 1978 р.
Отже, всі чотири радянські Конституції України не відповідали українській традиції конституціоналізму, і лише здобуття Україною незалежності дало новий поштовх розвитку конституційного процесу в Україні. Він пішов, перш за все, шляхом не винаходу чогось принципово нового, а вибору таких положень з світового досвіду, які найбільш повно відповідали б умовам української дійсності, а також політичним орієнтирам української еліти. У цьому процесі взяли участь різні політичні партії, кожна з яких запропонувала свій варіант Основного Закону.
Спроби прийняти Конституцію в Україні робилися з перших років після прийняття ВР України 24 серпня 1991 р. «Акту проголошення незалежності України».
Так, протягом 1990-1996 років було запропоновано 15 проектів Конституції України - від Конституційної комісії, політичних партій, науковців. Пропонувалося зберегти назву УРСР, обмежити права президента і увійти в новий Союз та відновити радянську форму правління, а Крим позбавити статус автономії.
Вже у 1996 р. була створена спеціальна парламентська комісія під керівництвом депутата Михайла Сироти, задля створення Основного Закону країни.
В ніч з 27 на 28 червня 1996 року ВР України на засіданні 5-ї сесії 2-го скликання ухвалила Основний Закон нашої держави – Конституцію України, яка набула чинності в той же день.
Конституція України як вищий законодавчий акт визначив базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їх відносини і компетенцію, а також права, свободи і обов'язки громадян.
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно з Конституцією, Україна проголошена демократичною, соціальною і правовою державою. За формою державного устрою – унітарною, за формою державного правління – президентсько-парламентською.
Суттєвою ознакою демократичного характеру української Конституції є те, що її норми є нормами прямої дії – тобто гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
Поштова марка, присвячена Конституції
Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 року. Він триває увесь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.
Лонгрід підготували:
Кондратюк Ю.В. - завідувачка відділу комплексного бібліотечно - бібліографічного обслуговування;
Сарана І.А. - бібліотекар 1-ї категорії читального залу історичних та юридичних наук.
