«Незалежне життя – ось де справжня мета!

Тільки вірний орел вільним птахом літа…

Тільки вірний орел своє щастя кує,

Тільки вірний народ і бере і дає».

О. Олесь

Тридцять років для історії людської цивілізації – це лише одна мить. Для України, з часу здобуття нею незалежності в 1991 році, ці тридцять років умістили цілу епоху, наповнену подіями і процесами доленосного значення.

Перечитуючи деякі сторінки історії України, просто вражаєшся: як багато подій перегукується із сьогоденням! Та це не дивно — історія, як відомо, рухається по спіралі. І якщо ми, українці, вважаємо себе мудрим народом, то маємо враховувати досвід своїх героїчних предків, вчитися на їхніх помилках, намагатися попереджати нові.

Етапи українського державотворення

Русь – перша українська держава.

Її утворення було результатом соціально-економічного та політичного розвитку слов’ян. Перед- і ранньодержавні слов’янські племінні об’єднання на великих просторах східної Європи були сконсолідовані довкола Києва, що став центром політичного тяжіння та культурного піднесення.

Це об’єднання почалося у ІХ столітті. У наступні століття Русь стала важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу від Візантійської імперії до Французького королівства.

У період Русі розпочалася консолідація слов’янських племен південно-східної Європи в єдиний етнос русинів-українців, почала формуватися українська мова.

Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі “Руській правді” князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

Русь пройшла типовий шлях ранньосередньовічної держави. Від об’єднання слов’янських племен династією Рюриковичів у ІХ столітті до окремих земель-князівств ХІІ–ХІІІ століть на чолі з представниками цієї ж династії. Київ перестав виконувати роль політичного центру після того, як у 1169 році його спалив Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський. Завершила занепад Русі монгольська навала 1239–1242 років.

Продовжило традиції української державності

Галицько-Волинське князівство.

В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІV століттях розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року Данила Галицького у Дорогичині короною, присланою Папою Римським Інокентієм ІV.

Саме в ті часи на українських землях з’являється традиція міського самоврядування – магдебурзьке право. Втім, повноцінний його розвиток пов’язаний уже з наступною епохою.
У середині XIV століття українські землі увійшли до складу Польського королівства і Великого Князівства Литовського.

Велике Князівство Литовське – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, система адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери.
Основним джерелом права була “Руська правда”, пізніше – “Литовські статути”, укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.


У XVI столітті українці витворили новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво. Виникло козацтво завдяки комплексу економічних, політичних, релігійних, соціальних чинників. Передусім, це – природне прагнення до самозбереження, самоствердження і самореалізації, а також наявність великого масиву вільних земель – Дикого поля.
Як окремий соціальний стан козацтво на давньоруських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, засновану на принципах особистої свободи та виборності влади. Козаки освоїли степові простори Подніпров’я, Слобожанщини, Донеччини.
У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права.
У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та генетичний зв’язок козацької держави з Руссю.

Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині, створеній внаслідок національно-визвольної революції середини XVII століття на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким.

Гетьманщина була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо.

Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом. Це була одна із перших європейських конституцій нового часу.

Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.

У ХІХ столітті українці, як і більшість європейських націй, пройшли шлях від романтичного захоплення минулим до політичного самоусвідомлення. Сформувалося поняття української нації з її етнічними кордонами, мовою та культурою. Покоління Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали підвалини для майбутньої української державності.

Упродовж ХХ століття попри історичні катаклізми та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.

У ході Української революції 1917–1921 років вперше у ХХ сторіччі створили незалежну національну державу.
Від моменту створення у березні 1917 року Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 року.
22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки.
За часів Української Народної Республіки у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – герб Володимира Великого (без хреста). Тоді ж пісню Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” на музику Михайла Вербицького затверджено гімном. Державним прапором став синьо-жовтий стяг.

Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи.
Верховна влада належала гетьману, котрий усіляко намагався відродити давні козацькі традиції. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми.
Від грудня 1918 року на більшості територій відновлено Українську Народну Республіку на чолі з Директорією. Вона ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню.
Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА).
22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.

Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху ХХ століття. При найменшій можливості українці заявляли про право на власну державу.

Від жовтня 1938 року розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Державні атрибути вона перейняла від УНР. Зокрема, державною мовою проголошено українську, затверджено національний синьо-жовтий прапор, гімн – пісню “Ще не вмерла Україна”, герб – сполучення крайового герба з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі).

Українці на Закарпатті стали першими у передвоєнній Європі, хто не змирився із анексією та зі зброєю в руках виступив на захист свободи.

В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові під час засідання Національних зборів було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд.
Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України.
У липні 1944 року підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР). Таким чином збройна частина українського визвольного руху отримала політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Діяльність УГВР засвідчила прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.
За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 років, ні масові голоди, ні репресії, Великий терор, економічні та політичні експерименти не змогли викорінити державницькі устремління українців. Наприкінці 80-х років ХХ століття в умовах послаблення командно-адміністративного диктату знову відродився масовий національно-патріотичний рух і постало питання незалежності.
Тисячолітній спадок державності

Україна успадкувала з різних періодів історії різні засадничі ознаки держави:
 від Русі:

  • цивілізаційний вибір, який визначився із прийняттям християнства у 988 році;
  • тризуб, родовий знак Рюриковичів, що став державний гербом сучасної України;
  • Київ – столицю, політичний і культурний центр українських земель упродовж понад тисячу років;
  • гривню – назву грошової одиниці;
  • назву Україна, що вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1187 році.
 від Галицько-Волинської держави:

  • синьо-жовті барви національного прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства;
  • утвердження європейського вектора розвитку.
  від Великого Князівства Литовського:

  • європейську традицію міського самоврядування – магдебурзьке право;
  • Пересопницьке Євангеліє – видатна рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України.
  від козацької доби:

  • республіканські традиції народовладдя;
  • військові традиції, які лягли в основу збройних сил Української Народної Республіки та пізнішого українського визвольного руху;
  • одну із перших європейських конституцій нового часу, укладену Пилипом Орликом 1710 року.
 від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР, Українська Держава Павла Скоропадського):

  • демократичні засади державного будівництва;
  • перший парламент, у який розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 року;

  • перший уряд, яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го;
  • державні символи: герб, гімн “Ще не вмерла Україна”, прапор;
  • соборність – об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі;
  • Українську Академію Наук, що була заснована Павлом Скоропадським у листопаді 1918 року.
від Української Радянської Соціалістичної Республіки:

  • статус засновника Організації об'єднаних націй;
  • адміністративно-територіальний устрій.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Також Декларація визнавала самостійність республіки у питаннях науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.

Відчуваючи, що втрачає владу над союзними республіками, Москва ініціювала підписання нового договору, на базі якого можна було б створити нову Конституцію СРСР. У відповідь на це 2 жовтня на площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) у Києві почалися масові студентські протести, які отримали назву “Революція на граніті”.
Окрім недопущення підписання нового союзного договору, студентські братства вимагали проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території України, перевибори до Верховної Ради УРСР, націоналізацію майна компартії та комсомолу, відставки голови уряду Віталія Масола за його союзно-центристські погляди. Акції протесту та голодування закінчилися 17 жовтня – та відіграли важливу роль у становленні незалежності України.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України.
Щоб остаточно легітимізувати нову державу та завадити генпрокурору Радянського Союзу оголосити це рішення незаконним, Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 року всеукраїнський референдум. На запитання "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?" ствердно відповіли 90,32% людей. Одночасно з референдумом відбулися й вибори президента, на яких переміг Леонід Кравчук з 61,5% підтримки.

Попри невизначеність позицій ЄС, в перші тижні після референдуму незалежність України визнали Угорщина, Литва, Латвія, Болгарія, Естонія, Чехословаччина, Швеція, Ізраїль, Швейцарія. Після того, як до цього списку 25 грудня приєдналися США, одна за одною Україну почали визнавати такі впливові держави як Німеччина, Франція, Великобританія. До кінця січня 1992 року цей список налічував більше ніж 90 країн світу, зокрема всі країни НАТО і ЄС.

8 грудня 1991 року у державній мисливській резиденції Вискулі в Біловезькій пущі (Білорусь) лідери України, Росії та Білорусі підписали угоду про те, що Союз "як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування". Своїми підписами Леонід Кравчук, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич скасували договір про створення Союзу соціалістичних радянських республік.
25 грудня 1991 року Михайло Горбачов оголосив про відставку. Союз ССР остаточно припинив своє існування.
Протягом наступних двох місяців синьо-жовтий прапор набув статусу державного, тризуб затвердили як малий герб, а "Ще не вмерла Україна" стала новим гімном незалежної держави.


30 років тому нездійснена мрія багатьох поколінь втілилася в життя: Ми стали вільною та незалежною Україною!

Кажуть, що велике бачиться на відстані. Але нині, на відстані 30 років ми помічаємо не тільки велич події, яка змінила все наше життя. Ми бачимо й інше: яким коротким був люфт між імперіями, яким стислим в історичних масштабах був проміжок часу для того, аби встигнути стати незалежними.

Тоді ми вірили, що отримана свобода - вже назавжди і нова державність — як гранітна скеля, тверда і непорушна. А сьогодні, з височини років, ми бачимо — якою вона була крихкою і тендітною, як потребує захисту й донині. І скільки було за 30 років усього такого, що могло водночас зруйнувати всі наші мрії...

22 листопада 2004 року після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів виборчих перегонів на посаду Президента, на Майдані Незалежності розпочалась Помаранчева революція, що стала яскравим проявом громадянської непокори прихильників одного із кандидатів на посаду Президента України Віктора Ющенка.
Акції громадянської непокори тривали до 26 грудня, коли у ході другого туру голосування стало відомо, що переміг Віктор Ющенко.
Помаранчева революція була про те, щоб Україна зробила вибір стати українською, а не російською.
Після цих подій країна почала розвивати справжні демократичні традиції та дистанціюватися від авторитарної політичної культури пострадянського простору.
Найбільшим внеском Ющенка була популяризація ідеї бути українцем. Уперше було модно "думати як українець", "бути українцем".

Через дев'ять років громадяни України знову вийшли на площі та майдани, але цього разу привід для масових виступів був серйозніший : на кону стояла незалежність держави і відстоювати її доводиться ціною власного життя і до цього часу...

Події під час Революції Гідності утвердили, що український народ обирає європейську цивілізацію замість євразійської альтернативи, якій надавали перевагу в інших країнах колишнього СРСР.

Після перемоги Революції Гідності Україна відновила євроінтеграційний процес. Крок назустріч нашій країні зробив і Євросоюз, в односторонньому порядку відкривши свої ринки для української продукції. Україна взяла курс на децентралізацію.

 Росія планувала збройну агресію проти України заздалегідь. Перемога Революції Гідності стала лише зручним приводом.

Росія ввела свої війська в Крим та врешті-решт анексувала український півострів. Незаконна окупація АР Крим та м. Севастополь стала лише першим кроком РФ, спрямованим на підрив незалежності і суверенітету України.

Наступним етапом російської агресії стала окупація окремих районі Донецької та Луганської областей України. Захід вводить проти Росії санкції та починає активно підтримувати Україну.

Активну фазу збройної агресії Росії проти України вдалося зупинити завдяки мужності українського народу, який став на захист своєї Батьківщини у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України та інших оборонних та правоохоронних органів, а також добровольчих підрозділів.

Важка це праця захищати мир! Нам є що захищати, нам є що берегти! І цей святий обов’язок виконують військові незалежної України.

Сім років тому на Донбасі почалась війна, яка забрала більше 13 тис. життів, перекроїла карту України і долі мільйонів людей.

За цей час виросли діти, в житті яких завжди була війна, які вміють за звуками обстрілів розрізняти типи снарядів і знають, що ввечері не можна включати світло.

З'явились нова чисельна категорія людей - сотні тисяч ветеранів АТО. Понад мільйон людей залишили свої домівки і стали переселенцями. Ще кілька мільйонів нікуди не переїжджали, але зараз вони живуть вже зовсім в інших умовах.

Війна триває... Скільки існує світ — стільки й існують війни. Світ ділили, переділяли, знову ділили... А життя у людини лише одне, і воно не повториться.

Моя Україна не любить війн, вона не кривава. Але і такою терплячою теж не можна бути...

Мабуть, ми переживаємо зараз сутужні роки. І не може бути, що ніколи нічого не зміниться... Зміниться обов'язково!

Шкода лише, що наше життя уже пройде...

"А ви думали, що Україна так просто.
Україна – це супер.
Україна – це ексклюзив.
По ній пройшли всі катки історії.
На ній відпрацьовані всі види випробувань.
Вона загартована найвищим гартом.
В умовах сучасного світу їй немає ціни".

Ліна Костенко

Під час підготовки лонгріду використано відеоматеріали та документальні матеріали з мережі Інтернет:

Карабань С. Революція Гідності. Згадаймо головне [Електронний ресурс] / С. Карабань, Є. Якунов. - Режим доступу : https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2122489-revolucia-gidnosti-zgadajmo-golovne.html. - Дата публікації : 21.11.20. - Дата звернення : 10.08.21.

Інформаційні матеріали до Дня незалежності України [ Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/metodychni-rekomendaciyi/informaciyni-materialy-do-dnya-nezalezhnosti-ukrayiny. - Дата публікації : 05.08.2019. - Дата звернення : 10.08.2021.

Морі Є. День Незалежності України-2020: 8 історичних фактів [ Електронний ресурс] / Є. Морі. - Режим доступу : https://suspilne.media/57574-den-nezaleznosti-ukraini-2020-8-istoricnih-faktiv/. - Дата публікації : 24.08.2020. - Дата звернення : 10.08.2021.

This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website