Универсальная бизнес страница

«Невідомі сторінки з життя автора українського гімну»

(До 210- річчя із дня народження Михайла Вербицького (1815-1870), композитора, хорового диригента, священника, громадського діяча, автора музики Державного Гімну України).

4 березня 2025 року виповнилося 210 років з часу народження Михайла Вербицького — українського священника, видатного музичного та громадського діяча, адже якраз йому, одному із перших професійних композиторів Галичини, судилося стати творцем музики українського славня — Державного гімну України.

Музикознавець та композитор Станіслав Людкевич писав: «Вербицький є найбільшим нашим, після Бортнянського, духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Його твори „Іже херувими“, „Отче наш“, світські пісні „Дай, дівчино“, „Поклін“, „Де Дніпро наш“, „Заповіт“ є перлинами хорової нашої музики. Його увертюри, у які вплітає народні пісенні і танкові мотиви… є першою талановитою спробою української симфонічної музики в Україні».

Михайло Вербицький народився 4 березня понад два століття тому — у 1815 році. Його рідне село називалося Яворник Руський, це територія Надсяння (Польща), де віддавна проживає багато українців.
Коли Михайлові було 10 років, а його братові Володиславу – 8, помер їхній батько. Мама, залишившись у скрутній ситуації, віддала синів на виховання родичу – Іванову Снігурському, єпископу Перемишля.

У Перемишлі Михайло Вербицький закінчив гімназію та музичну школу, що діяла при греко-католицькому храмі.
Тоді ж він співав у кафедральному хорі. Ті роки Михайло Вербицький описав у спогадах: «Школа у Перемишлі стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, виявилося, що існує в Європі крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта — українська».

У домашньому архіві Вербицького Андрія зберігся атестат 12-річного гімназиста, його прапрадіда – Михайла Вербицького.

Після навчання у Перемишлі дороги братів розійшлись. Нині відомо, що Володислав став військовим і загинув у молодому віці. А Михайло вступив у духовну семінарію у Львові у 1833 році, але музику не полишав. А ще й «допомогла» важка травма, коли п’ятнадцять тижнів йому довелось пролежати у ліжку. Семінаристам було заборонено читати книжки (окрім підручників), тому його приятель приніс гітару. І Михайло навчився віртуозній грі. Гітара була його улюбленим інструментом упродовж життя. До слова, Вербицький запровадив моду на гітару в Галичині.

Михайло Вербицький двічі одружувався. Перша дружина померла коли їхньому синові Івану не було й року. До висвячення Вербицький обвінчався вдруге на доньці капітана цісарського війська Франциска та Анни Баронів. У подружжя Вербицьких народилося двоє дітей, але старша донечка Марія померла, не доживши до двох років.

Уже у Завадові народився син Михайло. Але друга дружина також померла і отець Михайло сам виховував синів.

У 1842-43 роках працював диригентом хору Ставропігійського інституту. З 1844/5 навчального року викладав нотний спів у Львівській семінарії.
Разом з дітьми у 1846 р. (за іншими даними - у 1845 р.) він повернувся до Перемишля, де за сприяння Івана Снігурського дістав посаду кантеліста (нижчого урядовця або ж канцеляриста) при консисторії Перемиського собору (капітули) крилошан: він дістав посаду вчителя курсів музики при консисторії місцевого собору. А також навчав арифметики й каліграфії в дяко-учительському інституті.
У другій половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамениту «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.
Брав приватні уроки у славетного органіста і керівника хору латинської Перемиської катедри Франца Лоренца, на яких опанував науку композиції і тонкощі контрапункту. Співав у катедральному соборі, сам диригував чоловічим хором.

Михайло Вербицький — священник Української Греко-Католицької Церкви, композитор та хоровий диригент, автор мелодії державного гімну «Ще не вмерла Україна».

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.
У 1868 році написав "Заповіт" на слова Т. Шевченка.
У 1869 році важко захворів, почав лікування. В лікарні написав церковні композиції "Іже Херувими", "Святий Боже", "Тебе поєм" та 2 латинські Служби Божі. Створив "12 чтиригласних пінія на мужескі голоси" на слова В. Шашкевича в стилі лідертафель.
Помер у селі Млини від раку язика 7 грудня 1870 року у віці 55 років.

Пам'ятник Михайлу Вербицькому у Львові.

Вшанування Михайла Вербицького в селі Млини (Польща)

Панахида при могилі-пантеоні Михайла Вербицького

Твори Михайла Вербицького

У творчому доробку Михайла Вербицького твори різних жанрів, як-от: оперети, симфонії-увертюри, водевілі, мелодрами, музика для хорів та вокальних ансамблів тощо. Крім того, він створював музику, використовуючи вірші українських авторів. Наприклад, Юрія Федьковича, Володимира Шашкевича, Тараса Шевченка. Також написав близько сорока сольних пісень, які виконуються під гітару та шість — для фортепіано.

За словами українського композитора Станіслава Людкевича, найвизначнішими творами хорової музики Вербицького є «Заповіт», «Дай, дівчино», «Де Дніпро наш», «Поклін» (світські пісні) та «Іже Херувими», «Достойно», «Отче наш» (духовні пісні). Також музикознавець у своїй статті «Михайло Вербицький та українська суспільність» (1934 р.) пише:

«Михайло Вербицький — це перший піонер української музики на Галицькій Україні в 40-х роках ХІХ століття, коли у нас ще не було ні Лисенка, ні „Запорожця за Дунаєм“, ні „Вечорниць“ Ніщинського. Михайло Вербицький є найбільшим нашим після Бортнянського духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Він найкраще перейняв дух і техніку духовної музики Бортнянського».

Також Людкевич додає, що саме Вербицькому «вдалося здійснити тодішній народний ідеал, потрапити в чистий та щирий тон народної душі». Таким чином, композиції Михайла Вербицького мають українську національну основу, водночас у них відображено новаторство композитора, його власний стиль.

Михайло Вербицький та музика до гімну України.

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862—1863 рр., але без відповідних наукових аргументів.

Вперше антиімперський вірш Павла Чубинського був опублікований на Галичині у грудневому числі часопису «Мета» за 1863 рік (№ 4, с. 271-272), який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Цей вірш відкривав добірку вміщених тут поезій Тараса Шевченка — "Сидячи в неволі" ("Лічу в неволі"), "Мені однаково", "Н. Костомарову" ("Веселое сонечко ховалось"), "Завіщанє" ("Заповіт"). Тож не дивно, що "Ще не вмерла Україна", набувши великої популярності серед свідомої молоді Галичини, довгі роки (до 1885 р.) сприймалася галицьким середовищем, як твір Великого Кобзаря.

Однак О. Зелінський довів, що музику до вірша "Ще не вмерла Україна" Вербицький написав не пізніше 14.06.1863. Сам текст у 1863 у Галичину привіз українофіл польського походження Павлин Свєнціцький. Згодом, йомвірно, через катехита Перемиської семінарії Юстина Желехівського, текст потрапляє до його друга Михайла Вербицького, який фанатично любив Шевченка і мріяв написати музику до всіх його віршів.

До наших днів дійшов автограф пісні "Ще не вмерла Україна", написаної Вербицьким для голосу ("солоспіву") в супроводі гітари. Він зберігається у відділі рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.
Вперше Михайло Вербицький сам виконав її на сходинах (зібранні) студентської організації "Громада" у музейній залі Духовної гімназії в Перемишлі. Ректор семінарії Григорій Гинилевич, захоплений почутим, наполегливо рекомендував семінаристам поширювати цей твір серед прочан (а перепис - серед інших "Громад" Галичини), а Вербицького попросив зробити зі солоспіву хоровий варіант. Незабаром була оприлюднена авторська версія для хорового виконання.

Урочисто вперше цей хоровий твір виконали в Перемишлі в день празника Св. Івана Хрестителя 1 липня 1864 року.
Відкриття Українського театру у Львові 25 грудня 1864 року постановкою оперети Карла Гейнца ( Кароля Гейнча або Гайнча (1820-1860), власне його україномовна "комедія-опера" називалася "Поворот запорожців з Трапезунда", опублікована 1842 р. в Києві) «Запорожці» розпочалось із виконання «Ще не вмерла Україна» (у виставі перший рядок було змінено на "Ще не вмерло Запорожжя"), тому деякі джерела вказують, що саме тоді широка громадськість уперше познайомилася з піснею.
Однак зазвичай стверджують, що перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як Гімну відбулося 10 березня (26 лютого за старим стилем) 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку, диригував Анатоль Вахнянин, який, ще будучи на той час головою перемиського студентського клюбу, зорганізував цей концерт в залі дому, що мав назву “Під Провидінням” і був власністю єпископської консисторії (поки українці Перемишля ще не збудували свого народного дому, вони часто винаймали актову залу цього будинку для святкових заходів). Ймовірно так стверджують через те, що збереглася перша згадка про його хорове виконання у львівській газеті "Слово", у якій анонімний автор інформував про Шевченківський вечір, що відбувся 26 лютого 1865 р. в Перемишлі й завершувався піснею «Ще не вмерла Україна».
У Львові пісню "Ще не вмерла Україна" вперше у хоровому опрацюванні виконали на концерті, присвяченому відкриттю українського театру в новозбудованому "Народному домі". У 1869 р. на вечорі пам'яті Тараса Шевченка у Львові.

Сприймання твору Вербицького як народного гімну підтверджує і перша його публікація з 1885 р. у збірнику «Кобзар»: хор уміщено в початковому розділі поряд з іншими патріотичними піснями на зразок гімнів («Мир вам, браття», «Щасть нам. Боже» тощо).
Вірш “Ще не вмерла Україна” був вперше друкований (з огляду на царську цензуру в підросійській частині України) аж у 1906 році.

Гімн України. Запис 1910 року (перший запис).

Після проголошення Української Центральної Ради 20 березня 1917 року політична активність українців призвела до численних мітингів та маніфестацій, на яких серед інших патріотичних пісень нерідко лунала «Ще не вмерла Україна». 22 січня 1918 року було проголошено незалежність Української Народної Республіки, і уряд ухвалив «Ще не вмерла Україна» державним гімном. Пісня лунала під час прийняття важливих державних рішень, таких як Третій та Четвертий Універсал, та на офіційних зустрічах та урочистих подіях, як-то відкриття Української Академії Наук. Під час Акту Злуки, коли 21 січня 1919 року УНР та ЗУНР було об'єднано у соборну Україну, оркестр виконував національний гімн «Ще не вмерла Україна», а хор Кирила Стеценка — пісні «Вічний революціонер» та «Молитва за Україну».

«Ще не вмерла Україна» на офіційній листівці Легіону Українських Січових Стрільців «Дорога століть на Україні», 1917 рік

Василь Жданкін, автор першого публічного виконання «Ще не вмерла Україна» після довгої перерви на фестивалі «Червона рута» 1989 року.
Того ж року на могилі Чубинського в Борисполі пісню виконав етнографічний хор «Гомін» Леопольда Ященка. 9 березня 1990 року біля пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві гімн виконав Кубанський козачий хор під диригуванням Віктора Захарченка. Визначною подією стало виконання гімну 9 квітня 1990 року у Львівській опері перед початком сесії Львівської обласної Ради народних депутатів XXI («першого демократичного») скликання. Перше аранжування твору для оркестру здійснив художній керівник та диригент Галицького симфонічного оркестру Ростислав Демчишин, а перший фондовий запис для Українського радіо належав хорові студентів Київської консерваторії ім. П. Чайковського під керівництвом Павла Муравського.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року «Ще не вмерла Україна» заспівали присутні в залі члени Верховної Ради. Вже у вересні гімн зіграли музиканти Заслуженого академічного симфонічного оркестру України під керівництвом Ігоря Блажкова, і цей запис транслювався на Українському радіо. Офіційне затвердження «Ще не вмерла Україна» як державного гімну України відбулося 15 січня 1992 року, коли його музичну редакцію затвердила Верховна Рада України.

Iснує багато варіантів аранжувань гімну України для різного складу виконавців. Його виконують без слів симфонічні оркестри або духові оркестри, співають хори з інструментальним супроводом або а капела.
За часів незалежності вийшли десятки різних версій гімну України, у виконанні таких музикантів та колективів, як хоровий ансамбль «Боян», Галицький духовий оркестр, естрадний театр «Не журись!», Олександр Спаринський, Зразково-показовий духовий оркестр Збройних Сил України, духовий оркестр «Зоря», октет «Орфей», Володимир Вермінський, вокальний секстет ManSound, Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди, музичні гурти «Рура», «Воплі Відоплясова», «Вертеп Банд», F.R.A.M, Meleg, «Хорея Козацька», «Тінь сонця», Олександр Пономарьов, Тіна Кароль та ін.

Сьогодні ми всі плідно боремося за те, щоб слова та музика цього твору вільно лунали в кожному куточку нашої країни.

Використані джерела:
1. 1815 - народився Михайло Вербицький, композитор [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/4/1815-narodyvsya-myhaylo-verbyckyy, вільний. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 28.02.2025.

2. Михайло Вербицький — творець музики українського славня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://synod.ugcc.ua/data/myhaylo-verbytskyy-tvorets-muzyky-ukraynskogo-slavnya-14226/, вільний. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 28.02.2025.

3. Михайло Вербицький – священик і композитор (до 150-х роковин смерті) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mus.art.co.ua/mykhaylo-verbyts-kyy-sviashchenyk-i-kompozytor-do-150-kh-rokovyn-smerti/, вільний. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 28.02.2025.

4. Помер Михайло Вербицький [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/gruden/7/pomer-myhaylo-verbyckyy, вільний. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 28.02.2025.

5. Михайло Вербицький [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mubis.com.ua/index.php/composers/12, вільний. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 28.02.2025.

6. Михайло Вербицький коротка біографія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://dovidka.biz.ua/mihaylo-verbitskiy-korotka-biografiya/, вільний. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 28.02.2025.

7. Михайло Вербицький цікаві факти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://dovidka.biz.ua/mihaylo-verbitskiy-tsikavi-fakti/#google_vignette, вільний. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 28.02.2025.